Історія Міста

За час свого існування територія м. Шостка та Шосткинський р-н входили до Чернігівського князівства, Новгород-Сіверського князівства (IX — XIV ст.), Річ Посполита – Чернігово-Сіверська земля, Чернігівське воєводство (XVI — XVII ст.), територія Війська Запорозького (1649-1657 р.р.), Російська держава – Воронізька сотня Ніжинського полку (1658-1781 р.р.), Новгород-Сіверського намісництва (1781-1796 нр.р.), Малоросійська губ. Глухівський повіт, Н-Сіверський повіт (1796-1801 р.р.), Чернігівської губ. Глухівського повіт (1802-1803 р.р., 1835-1917 р.р.), УНР- Посейм’я (березень-серпень 1918 р.), РРФСР – Чернігівська губ. Глухівський повіт (1918-1919 р.р.), УСРР – Чернігівська губ. Глухівський повіт (1919-1920), УСРР- Чернігівська губ. Шосткинський повіт (1920-1923 р.р.), УСРР- Чернігівська губ. Н-Сіверська округа (1923-1925 р.р.), УСРР-Глухівська округа (1926-1929 р.р.), УСРР- Конотопська округа (1929-1930 р.р.), УСРР – Харківська округа (1930-1931 р.р.), СРСР-УСРР Київська обл. Шосткинський р-н (1932 р.), з 1939 р. і по сьогодні в складі Сумської області.
Територія почала заселятися здавна: поблизу міста знайдено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому) . В ХV I -ХVІ I ст. в малопрохідних лісних місцях почали селитися втікачі в Правобережжя. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. 1676 року локотський козак „Стефан Бугай…Засипав греблю й побудував млин на річці Шостці”. На ньому мололи селітру та деревинне
вугілля, з яких підприємливі селяни кустарними засобами виготовляли порох на продаж. 
  В 1711 р. уряд Петра I організував на р.Шостці приймальний пункт селітри. Є відомості, що порох робили при хуторі Шкірманівськім (Глухівського уїзду) на р. Ускє, неподалік від виникнувшого пізніше Шосткинського порохового заводу. 
В першій половині ХVIII ст. (правління Анни Іоанівни (1730-1740 р.р.), під час російсько-турецької війни, що почалася в 1734 р., гостро виникло питання своєчасного поповнення боєприпасами російської армії. Справа в тому, що театр бойових дій був значно віддалений центрів виробництва пороху. Зважаючи на те, що виробництво селітри та пороху здавна практикувалося в Сіверських краях, і сіверська територія знаходилась відносно недалеко від російсько-турецького кордону, царський уряд вирішує організувати виробництво пороху на Україні. Указом Сенату від 14 лютого 1736 р. наказувалось “в Малороссийские и Слободские полки, казакам и к пушкам пороху сколько какого когда потребно, столько оного делать в Малой России при Генеральной Артиллерии и в Слободских полках в одном полку…” Указом від 21 травня 1739 р. графу Румянцеву наказувалось “крайнее смотрение прилагать, что бы пороху вистачало не тільки казакам, але й гарнізонам і корпусам» . Виконання цього Указу стало основою для виникнення порохового заводу на р. Шостці. Генерал І. Шипов  в серпні 1739 р. повідомив ЇЇ Імператорську Величність, що для заводу, який “велено завесть в одном Слободском полку» , знайдено місце – млин в Ніжинському Малоросійському полку при Вороніжській сотні на р. Шостка, від м.Глухова у 30 верстах. Пороховий завод на р. Шостці почав працювати в серпні 1739 р. На початок грудня було вироблено 750 пудів пороху. Але в 1742 р. артилерійська канцелярія і Військова колегія вирішили, що на Україні “пороховому заводу на р. Шостка не быть” . На деякий час порохове виробництво на р. Шостка було повністю припинено. 
     9 червня 1765 р . імператриця Катерина II, ознайомившись з донесенням генерал-губернатора Малороссіі П.А.Румянцева „ о полезности заведения на Украине пороховых заводов ”, наказала начальнику артиллеріі графу Г.Орлову представити по цьому питанню своє бачення. 14 липня 1765 р. граф Орлов звернувся до Канцелярії головної артилерії та фортифікації з вимогою представити йому звіт про „целесообразности заведения пороховых заводов на Украине ”. 24 липня 1765 р. Канцелярія, вивчив питання про необхідність постачання на Україні фортець, польових полків, Донського та Малоросійського Війська, а також вільного продажу пороху представила Г.Орлову звіт, в якому підкреслювала, що на Україні “…пороховой завод в благопристойных местах учредить следует”. 
28 липня 1765 р . Г.Орлов подав звіт Катерині II, в якому виклав висновки Канцелярії та заключив, що “…в Малой России завод учредить за полезное признать можно”, доручив вибір місця для його будівництва графу П.А.Румянцеву. На цьому звіті Катерина II написала резолюцію – “Быть по сему и о сем с графом Румянцевым снестись”. 
    24 березня 1771 р., коли місце для будівництва нового порохового заводу було вже затверджено, Г.Орлов наказав Канцелярії відрядити з Петербургу в Глухів, на р. Шостку майора артилерії А.А.Рудометова для організації та будівництва нового порохового заводу на місці старого та прийому його в артилерійське відомство. 10 травня 1771 р. Канцелярія склала повний план робіт та виділила на будівництво та утримування штату 10.000 руб. 17 травня 1771 р. А.А.Рудометов з командою мастерів та артилерійських службовців (17 чол.) на 10 ямських підводах відправились з С-Петербурга в Глухів. 
З 1771 по 1775 р.м. на заводі були побудовані: гребля з трьома шлюзами, п’ять „вододействующих фабрик» (млинів), чотири «сухопутні» млини на кінній тязі, селитреная варница, будинки для складання і сортування пороху, кузня, сараї для збереження бочок, інструментів, рогожі і вугілля, пороховий магазин, кам’яні льохи, вартові приміщення, казарми для штату. Командирський будинок зі службами і стайні.
        В серпні 1766 р. Г. Орлов наказав генерал-поручику Внукову зняти план та скласти опис з старого (закритого) Шосткинського порохового заводу, який знаходився у підпорядкуванні Малоросійської колегії. Для виконання цих робіт на р.Шостку був відряджений капітан Бреклінг. 20 жовтня 1766 р. Внуков надіслав Г.Орлову план заводу та звіт, в якому сповіщав, що раніше на Шосткинських порохових заводах вироблялось до 600 пудов пороха на рік, а при будівництві нових порохових млинів можна збільшити його виробництво до 10.000 пудів на рік. 7 січня 1768 р. П.А.Румянцев особисто доклав Г.Орлову, що кращого місця для будівництва порохового завод у артилерійського відомства, ніж старий Шосткинський пороховий завод “…здесь не сыскивается”. 
      З кінця 1771 р. завод почав називатись “Шостенский артиллерийский пороховой завод”. 
     20 лютого 1775 року А.А.Рудометов доклав у Канцелярію про стан штату заводу, про виробництво пороху і селітри. У цей час на заводі працювало 155 чоловік. Тяглова сила — 40 коней і 24 вола. Готового пороху — «мушкетного, гарматного, ручного, гвинтівкового» — 448 пудів, сірки 476 пуда, селітри 11.800 пудів. Завод з кожним роком випускав готової продукції все більше і більше. Так, у 1781 р. було виготовлено 3.650 пудів пороху, а в 1789 р. — 5.423 пуда. 
У період Вітчизняної війни 1812 р., завод, тимчасово, віддали у розпорядження головнокомандуючого російськими військами. За часВітчизняної війни шосткинці виготовили і відправили в діючу армію й ополченцям 24536 пудів пороху. Російська армія не мала перебоїв у забезпеченні порохом. М.І.Кутузов був задоволений порохівщиками Шостки і видав спеціальний наказ про їхнє заохочення, у ньому оголосив подяку адміністрації заводу, а майстрам і робітникам виділив грошову винагороду в сумі 1300 карбованців. 
     Військові події періоду європейських революцій та Кримської війни 1848-1856 р.р. змінюють характер діяльності заводу, вона ще більше розширюється. Пороху виготовлено в 1853 р. — 23,5 тис. пудів, у 1854 — 40,9 тис. пудів. У 1855 році (рік найсильніших боїв під час оборони Севастополя) роботи ведуться по ночах, у святкові дні, протягом усієї зими. Вироблено 134,3 тис. пудів пороху, що склало 43% усього пороху, виготовленого на казенних заводах — це майже в 6 разів біль ш е в порівнянні з 1812 роком. У роботі задіяно 55 фабрик у старому і новому порохових містечках. Капсулів у цей рік виготовлено 50 млн. одиниць .
У 1871 році Шосткінський артилерійський пороховий завод відзначив 100-літню річницю роботи в артилерійському відомстві і став називатися «Михайлівський Шостенский артилерійський пороховий завод».
     До 1872 року на заводі працювали тільки військовослужбовці. Наказ «Про впровадження робіт за допомогою вільнонайманих мастерових та робітників» був виданий 20 березня 1872 року. З 1895 року дозволяється праця жінок.
Російсько-японська війна 1904-1905 р. р ., а потім і Перша світова війна, викликали подальший розвиток заводу. Шосткинський пороховий завод став одним з найбільших заводів Росії. Він постачав боєприпасами Порт-Артур, Варшавську, Зеландско-Георгіївську, Ковенську, Івано-Городську , Квантунську фортеці .
За період 1914-1917 р.р. було поставлено армії більш 10 тис. тонн бездимного пороху, щорічно вироблялося понад 100 млн. одиниць капсулів і до 50 тис. освітлювальних ракет. Завод відіграв вирішальну роль у розвитку м. Шостка.
Поряд з пороховим заводом ще в 1771 р. виник посад Шостка, де оселилися «робітні люди», козаки й міщани. Було відведено територію в «квадратну версту», споруджено чотири застави, які й утворили кордони посаду . В 1860р. в посаді проживало 3900 чол. Виробництво пороху не мо жливе без розвитку наукових досліджень, тому в 1887р. при заводі відкрито хімічну лабораторію та технічну бібліотеку, завод реконструювали. Заданими перепису 1897 р., в Шостці проживало 4382 чол. А наприкінці 19 ст. Шостка вже мала і цегляний завод, лісопилку, електростанцію, залізниця в 1893 р. з’єднала її з великими промисловими центрами Росії.
         В 1848 р. від порохового заводу відокремилось капсульне виробництво – сьогодні це Шосткинський казенний завод „Імпульс”. Починав жесвою історію капсульний завод у дуже непростий для нашої Батьківщини історичний період – на початку нового переділу політичної карти Європи «великими державами» того часу. На той час в Російській імперії завод такого типу був один єдиний, і розташовувався він в Охтинске під С-Петербургом, тобто далеко від передбачуваного театру воєнних дій. З огляду на складну міжнародну обстановку, необхідний був ще один капсульний завод на півдні країни, який би забезпечував російську армію на південно-західному напрямку боєприпасами, а головне — поставляв їх швидко і без особливих на це фінансових витрат. Місце ж для функціонування заводу повинне було відповідати деяким специфічним критеріям:1. Земля повинна бути у власності в чи держави в державних селян.2. Наявність поруч казенного лісу, угідь, цегли і будматеріалів.3. Можливість пускати в хід механізми за допомогою води. Таке місце було визначено поруч з «Шостенским пороховим артилерійським заводом».
      Ще в червні 1845 р. при участі бельгійського механіка Фаллиса (строившего такий завод же завод в Охтинську під С-Петербургом) був складений проект на будівництво такого ж заводу де-небудь у Малороссії. У листопаду 1845 р. проект був готовий. 11 січня 1846 р. вийшло Найвище веління про будівництво капсульного закладу, для якого була обрана місцевість недалеко від порохового заводу біля Крупецкого ставка : 
«…Сначала предполагалось построить капсюльное заведеніе въ хуторъ Лазаревскомъ (на съверо-западъ отъ завода) на мъстъ, гдъ стоялъ упраздненный старый сърный заводъ (купленый въ 1810 году у Важинской), но такъ какъ мъстность эта была низменна и болотиста, то для устройства заведенія признана болъе удобною мъстность лежащая на съверо-востокъ отъ завода, а именно мъсто къ съверу отъ Крупецкой мельницы.
Земля подъ вновь учреждаемое заведеніее отведена отчасти изъ дачи пороховаго завода, отчасти пріобрътена отъ государственныхъ крестьянъ. Возведеніе всъхъ нужныхъ строеній, на сумму 140 тысячь руб., взятыхъ изъ капитала военныхъ поселеній, поручено по Высочайшему повелънію Коммиссіи, для которой составлено особое положеніе (Высоч. Утвержденное 6 марта 1846 года). Предсъдателемъ этой Коммиссіи назначенъ Командиръ завода (Генералъ-маіоръ Гербель), членомъ — Помощникъ Командира (Полковникъ Бергъ) а работы возложены на заводскаго архитектора. Пріемщиками матеріаловъ назначены два оберъ-офицера (изъ числа служащих на заводъ) и все дълопроизводство поручено заводской канцеляріи»
         Того ж числа, 11 січня 1846 р., Государ Імператор Микола І затвердив проект бельгійця, і був укладений з ним контракт про будівництво другого капсульного заводу в Росії. Згідно якого з Бельгії повинні були постачатись «потрібні механізми та інші приналежності» ще в 1846 р., а в першій половині 1847 р. вже побудувані будинки. 
.«…Генералу Гербелю Высочайше предписано всъми средствами и матеріялами завода содъйствовать къ скоръйшему и лучшему устройству капсюльнаго заведенія съ наименьшими издержками для казны, вслъдствіе чего, изъ заготовленныхъ при заводъ матеріалов отпущено на постройку капсюльнаго заведенія: 2 милліона штукъ кирпича, 150 саж. бутоваго камня, 100 саж. извести, 2000 бревенъ и пр. Въ тоже время выдълано для той же цъли еще 500 тыс. кирпича и изъ заводскихъ дачъ вырублено столько деревъ, сколько дозволяло положеніе о казенныхъ лъсахъ. Всъ строенія должны были быть готовы къ началу 1847 года, но въ дъествительности поспъли только къ лъту» [3, 73]. 
         Треба віддати належне, по тим часам і при тих умовах і технічних можливостях завод вступив у лад таки швидко. Вже в лютому 1848 р., після двох тижнів іспитів, завод, що складається із семи кам’яних і восьми дерев’яних, на кам’яних фундаментах бараків, був готовий до пуску.
        Через значимість будівництва капсульного заводу Командир порохового заводу Гербель навіть скасував будівництво госпіталю (здійснення цього «украй потрібної справи» було відкладено до 1851 р.) 
         І нарешті, після іспитів, бельгійський механік Фаллис приступив до навчання нижчих чинів (робітників) до роботи. Завод був прийнятий від бельгійця комісією і зданий полковнику Петерсону, призначеним його начальником. По суті це був перший директор.
21 липня 1848 р. завод відокремлюється від «Шостенского порохового заводу» в окреме капсульне виробництво і робить свої перші славні кроки в боеприпасной галузі «у славу і захист Батьківщини». 
         В роки громадянської війни північніше Шостки проходила «нейтральна зона», де діяли загони М.Щорса, Д.Коротченка, В.Боженка. 
         У 1920 р. Шостка стала центром уїзду, а у 1924 р. – одержала статус міста.
Подальший розвиток міста визначило будівництво тут у 1931 р. фабрики кіноплівки, яка значилась в переліку таких новобудов як Дніпрогес, Харківський тракторний завод та інших гігантів. 30-і роки були для Шостки періодом другого народження. Один за одним до ладу діючих ставали підприємства будіндустрії, легкої та харчової промисловості, заклади культури, школи, дитячі садки, був відкритий хіміко-технологічний інститут. Швидко розвивалось житлове будівництво. З 1939 р. Шостка є містом обласного підпорядкування.